Як Росія і Китай зближують Америку з Європою


Як Росія і Китай зближують Америку з Європою


З відкритих джерел

Оригінал на сайті The Wall Street Journal

Одне з головних побоювань експертів з приводу зовнішньої політики президента Трампа полягає в тому, що, відштовхнувши від себе ключових союзників на кшталт Німеччини, він дасть Китаю і Росії шанс “відчепити” Європу від США. Однак хоча трансатлантична напруженість з 2016 року загострилася, а громадська думка у провідних європейських країнах налаштована різко проти президента, ознак того, що Росія або Китай якось отримують з цього вигоду, практично не спостерігається.

Навпаки. Китай та Росія не тільки не розривають зв’язки між США та Європою, а й зміцнюють їх. Отруєння Олексія Навального — головного політичного опонента Володимира Путіна – настільки обурило німецьку громадськість, що на канцлера Ангелу Меркель знову посилили тиск із вимогою прикрити скандальний проект газопроводу “Північний потік – 2”. Крім того, Москва, судячи з усього, має намір помножити свою підтримку білоруського лідера Олександра Лукашенка, який продовжує борсатися, а європейці, навпаки, вітають мирні протести проти його правління.

Новини за темою

Китай, схоже, намагається відштовхнути від себе Європу ще сильніше. Все більш жахливі подробиці про жорстоке поводження Китаю з уйгурами, репресії Пекіна у Гонконзі та його погрози Тайваню розбурхали європейських правозахисників.

Коли минулого тижня президент сенату Чехії Мілош Вистрчіл  очолив делегацію з 90 осіб до Тайваню, МЗС Китаю цей візит засудило, а міністр закордонних справ Ван І попередив, що пан Вистрчіл заплатить за свою нерозсудливість “високу ціну”. Промова Вистрчіла перед сенатом Тайваню була провокаційною. “Я тайванець” – сказав він на мандаринському діалекті, свідомо копіюючи промову Джона Кеннеді в Берліні, проголошену ним у розпал холодної війни.

Минулого тижня розрив між провідними країнами Європи та Китаєм помітно розширився: Франція закликала Європу розвивати власну технологію 5G замість того, щоб покладатися на Huawei, а Німеччина прийняла стратегію “Індо-Тихоокеанського регіону”, яка дасть змогу знизити її залежність від Китаю. І французькі, і німецькі чиновники погрози Китаю на адресу чехів гнівно засудили.

З цих подій напрошуються кілька висновків. По-перше, ні Китай, ні Росія не готові піти на те, щоб розлучити Європу і Вашингтон. Почасти тому, що – як добре відомо американцям – Європа бере за свою підтримку високу ціну. Щоб Пекін або Москва задовольнили європейським вимогам у всьому — від зміни клімату до прав людини — потрібні зміни, втілити які жоден із них не бажає, а можливо, і не може.

По-друге, трансатлантичний альянс скутий тією ж потужною силою, яка сприяє створенню багатьох міжнародних зв’язків, – почуттям загальної загрози. Вінстон Черчілль та Йосип Сталін не любили і не схвалювали один одного, але співпрацювали через взаємний страх перед нацистською Німеччиною. Пані Меркель не любить пана Трампа (і це взаємно), але обидва визнають, що спільні інтереси є більш важливими. Більш поступливий дипломат у Вашингтоні або більш гнучкий уряд у Берліні полегшать шлях трансатлантичному співробітництву, але скріплює альянс аж ніяк не дипломатичний такт.

По-третє, це корисне нагадування, що наші противники аж ніяк не триметрового зросту. США раз у раз припускаються помилок у зовнішній політиці, і європейські союзники Америки теж, як відомо, роблять ляпсуси. Але, незважаючи на уявні переваги потайливого та авторитарного уряду у зовнішній політиці, антидемократичні сили теж помиляються. Одна з проблем полягає в тому, що автократичні уряди настільки звикають до залякування свого народу, що не можуть зрозуміти, наскільки контрпродуктивною ця тактика може виявитися за кордоном. Усередині країни критиків авторитарного режиму залякати легко, а змусити підкоритися іноземні уряди набагато важче.

Нарешті, є дещо менш обнадійливе спостереження, що і Росія, і Китай зараз почуваються відносно привільно. США поглинуті передвиборчою політикою і внутрішніми чварами, а Європейський Союз, як і раніше, розколотий та реагує повільно, тому ні Москва, ні Пекін, судячи з усього, не бояться, що за свою безрозсудну поведінку доведеться розплачуватися. Не можна виключати того, що до кінця 2020 року матимемо ще кілька неприємних сюрпризів.

Усе це свідчить про те, що Росія і Китай і надалі гнівитимуть і турбуватимуть своїх сусідів і світ загалом. Але так само, як німецький кайзер Вільгельм II своїм вихвалянням і залякуванням зміцнив коаліцію, якої побоювався, так і Китай та Росія підштовхують більшість країн у світі до оборонного альянсу.

Уолтер Мід

Переклад ИноСМИ.

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело